Приєднатися
Блог Юлії Підлісної
Можливість оскарження рішень слідчого судді у кримінальному провадженні є однією з запорук існування верховенства права та законності в державі. Задля розуміння стану сучасного правосуддя, ми провели дослідження практики скасування арештів майна за клопотаннями заінтересованих осіб вітчизняними судами. Для аналізу було обрано ухвали слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва за період з 1 січня 2017 року по 1 липня 2017 року.

Результат:

Варто відзначити, що КПК містить кілька підстав для скасування такого арешту. Так, ч.1 ст. 174 КПК передбачає право підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. А в ч.2 ст. 147 КПК визначається, що арешт майна можу бути скасовано повністю або частково, якщо зазначені вище особи доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ листом від 05.04.2013 №223-558/0/4-13 «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» також вказав на можливі підстави скасування арешту. Відповідно до п. 13 слідчий суддя скасовує арешт майна лише у випадках надходження від підозрюваного/обвинуваченого, його захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна клопотання про скасування повністю або частково арешту майна, якщо зазначені особи:

1) не були присутні при розгляді питання про арешт майна;
2) доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба;
3) доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.

Проте наскільки поширеною є така практика?

Після проведення аналізу ухвал слідчих суддів можна визначити тенденцію щодо відмови у задоволенні клопотань про скасування арешту на майно у переважній більшості випадків.

Так, двома домінуючими підставами для відмови є: 1) визнання доводів клопотання такими, що є необґрунтованими, встановлення, що в подальшому застосуванні арешту не відпала потреба, та підтвердження обґрунтованості накладення такого арешту; 2) не підтримання клопотання особою, що його подала.

Саме такі формулювання майже дослівно повторюються у більшості ухвал, постановленими абсолютно різними суддями.

Щодо інших підстав відмови, то вони є не настільки поширеними і варіюються залежно від специфіки кожної ситуації. Проте їх можна згрупувати в такі категорії: 1) не надання самої ухвали про накладення арешту або доказів, на які посилається заявник; 2) особа є не належним заявником; 3) розгляд даного клопотання не підсудний даному суду.

Випадки відмови з підстав того, що особа, яка подала клопотання не є належним заявником пояснювалися переважно тим, що у представників юридичних осіб, щодо яких здійснювалося провадження, були відсутні чи неналежним чином оформленні документи, що посвідчують їх право на представництво. Також з цих підстав слідчі судді відмовляли у клопотанні, у зв`зку з тим, що об`єкт, на який було накладено арешт, більше не належав заявникові на праві власності чи не перебував у володінні та користуванні за договором оренди.

Щодо непідсудності відповідного клопотання, то в більшості випадків це було пов`язано з тим, що клопотання про скасування арешту за своїм змістом було скаргою на ухвалу слідчого судді про накладення арешту, що має розглядатися судом апеляційної інстанції. Крім того, така відмова також була наслідком зміни підслідності відповідного кримінального провадження.

Також у поодиноких випадках підставою для відмови слугувало те, що арешт на майно було накладено у порядку, передбаченому КПК 1960 року, а отже до його оскарження мають застосовуватися правила попереднього процесуального законодавства відповідно до п.9 Перехідних положень КПК 2012 року.

Заслуговує уваги і практика, хоча і не поширена, постановлення ухвали про залишення клопотання без розгляду. За заявою особи, що подала клопотання, з огляду на конституційний принцип диспозитивності, деякі слідчі судді визнали за необхідне саме залишення без розгляду такого клопотання.

Задоволення клопотань про скасування арешту на майно в рамках кримінального провадження є дещо складнішим питанням. Здатність судової та правоохоронної системи до визнання власних помилок є одним з визначальних індикаторів рівня демократичного та правового розвитку держави. Враховуючи досить низький відсоток виправдувальних вироків українськими судами, очікування щодо позитивного вирішення клопотань про скасування арешту при проведенні даного дослідження були не високими.

Проте варто відзначити, що, хоча порівняно з кількістю відмов, задоволення відповідних клопотань не є надто поширеною практикою, все ж такі ухвали не є поодинокими. Рішення про скасування арешту на майно слідчими суддями приймається з більш різноманітних підстав, ніж про відмову, що ускладнює можливість їх групування. Окрім того, в той час, як ухвали про відмову у скасуванні арешту на майно в мотивувальних частинах відзначаються певною шаблонністю, у випадках задоволення мотивація суду є більш різноплановою.

Тим не менш, найбільш поширеними підставами скасування арешту можна визначити такі: 1) не встановлення причетності особи до вчинення кримінального правопорушення або не пред’явлення жодній особі підозри у вчиненні кримінального правопорушення; 2) в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

В останньому випадку рішення про задоволення такого клопотання в більшості випадків мотивувалося також і згодою слідчого на скасування відповідного арешту.

Серед не настільки поширених підстав для скасування арешту майна варто виділити: 1) визнання арешту таким, що накладено необґрунтовано; 2) визнання власника майна добросовісним набувачем; 3) відсутність слідчого в судому засідання та не висловлення ним власної позиції щодо необхідності у забезпеченні арешту вказаного майна.

Дещо несподівано, але визнання накладення арешту необґрунтованим як підстава для задоволення клопотання про скасування арешту застосовувалася різними слідчими суддями в різноманітних справах. Так, для прикладу можна навести випадки скасування арешту, накладеного на майно як на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд може призначити покарання у виді конфіскації майна, у разі, коли особа не отримала жодного з вище перерахованих процесуальних статусів або ж випадки скасування арешту, що накладався на відповідне майно як на майно підозрюваного, хоча підозрювана не була його власником.

В цьому аспекті варто відзначити позицію, висловлену ВССУ в Узагальненнях судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014. Так, відповідно до аб.3 підп.2 п. 2.6. щодо осіб, які не є підозрюваними, обвинуваченими або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна.

Також необґрунтованим було визнано арешт майна з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, оскільки були відсутні будь-які посилання на розмір завданої шкоди, порівняння вартості арештованого майна з розміром завданої шкоди і визначення її співрозмірності.

Досліджуючи практику скасування арешту внаслідок визнання власника майна добросовісним набувачем, то варто зазначити, що відповідно до аб.2 ч.10 ст. 170 КПК не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Дана підстава є поширеною для скасування арешту на таке майно як мобільні телефони та автомобілі (щодо останніх, то клопотання були частково задоволені у частині скасування заборони користування, але не розпорядження).

Необхідно відзначити, що мотивування скасування арешту відсутністю слідчого та не висловлення ним власної позиції є досить специфічної підставою, оскільки зустрічається лише в ухвалах двох слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва. Тож така підстава є скоріше особливістю формулювання, оскільки при прийнятті відповідного рішення поряд з відсутністю слідчого суд також досліджував і докази, на які посилався заявник.

Отже, проаналізувавши практику місцевого суду щодо скасування арешту на майно за клопотанням заінтересованої особи в кримінальному провадженні за останні півроку, можна зробити висновок про досить значну перевагу відмов у задоволенні клопотань про скасування арешту. Це пов'язано не тільки з невизнанням слідчими суддями доводів заявників, але й з безпосередньою поведінкою осіб, які подали клопотання (як зазначалось, суттєвий відсоток відмов мотивований саме не підтриманням особами своїх вимог, неподанням доказів чи невідповідністю клопотань вимогам законодавства).

В той же час скасування ухвал про накладення арешту на майно не є поодинокою практикою. Дослідження показало, що хоча підтримання слідчим такого клопотання суттєво полегшує можливість скасування арешту, навіть у разі його заперечень судді задовольняють такі клопотання у раз наявності для того ґрунтовних підстав.

Наявність дієвого механізму контролю за рішеннями уповноважених суб¢єктів кримінального провадження є запорукою високого рівня довіри до правосуддя та ефективної роботи правової системи, тож дотримання вимог законодавства при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження потребує підвищеної уваги з боку суспільства та держави.
Юлія Підлісна, молодший юрист, в рамках Проекту “Відкритий Суд”