Приєднатися
ПУБЛІКАЦІЇ
БЛОГ ТЕТЯНИ ЮЩЕНКО
«Кадри вирішують все» - знаменитий крилатий вираз з промови Й. Сталіна, з якою він виступив 4 травня 1935 року. Не дивлячись на прояви жорстокості в кадровій політиці, які послідували за таким гаслом, справедливість та точність цього виразу неспростовні уже майже століття. В однаковій мірі це правило стосується будь-якої сфери діяльності, де головною рушійною силою є людина. Не виключенням є судова система нашої держави.

В питаннях формування суддівського корпусу можна виділити мінімум два аспекти, які безпосередньо впливають на якість здійснення правосуддя. По-перше: ефективний механізм добору кандидатів на суддівські посади. У цьому зв’язку варто нагадати про існування двох абсолютно різних видів випробувань для кандидатів в суди першої інстанції та вищі суди (про це детальніше можна ознайомитись за посиланням: http://zib.com.ua/ua/print/127032-yaka_nebezpeka_krietsya_v_neodnakovih_pravilah_doboru_u_sudd.html).

По-друге, власне оперативність поповнення судової системи новими кадрами. Від цього напрямку залежить можливість реалізації фізичними та юридичними особами права на доступ до правосуддя з метою захисту їхніх прав, свобод та інтересів, тривалість судового провадження (дотримання судами вимоги щодо розумних строків розгляду справ), своєчасність виготовлення судових рішень, тощо. На другому аспекті пропоную зупинитись детальніше.

Положеннями статті 70 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено порядок добору та призначення на посаду судді. Загалом виділено 15 умовних стадій добору претендентів до судів першої інстанції, однією з яких є зарахування Вищою кваліфікаційною комісією суддів України кандидатів на посаду судді за результатами кваліфікаційного іспиту до резерву на заміщення вакантних посад судді (п. 11 ч. 1). Таке зарахування відбувається за результатами складення кваліфікаційного іспиту, які дійсні протягом трьох років (ч. 6 ст. 78 Закону). Інформація про рейтинговий список кандидатів на посаду судді є відкритою та розміщена на офіційному сайті ВККС України (http://vkksu.gov.ua/ua/dobir-kandidativ-na-posadu-suddi-vpershe/reytingoviy-spisok-kandidativ-na-posadu-suddi-vpershe/).

Відповідно до п. 7.10 Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженої рішенням ВККС України, кандидати на посаду судді місцевого суду, які перебувають в резерві і за результатами конкурсу не визнані переможцями, залишаються в резерві в межах строку дійсності результатів їх кваліфікаційного іспиту. Таким чином, одного разу склавши досить складний іспит, особа набуває особливого статусу – кандидата на посаду судді місцевого суду та має відповідні гарантії: перебувати в резерві та брати участь в усіх конкурсах, які оголошуватимуться ВККС.

До речі, потенційна можливість потрапити працювати до того чи іншого суду залежить від місця кандидата в рейтингу. Більш того, закон жодним чином не обмежує ВККС України в кількості конкурсів, які оголошуються з метою заповнення існуючих вакансій. Таким чином, за умови: а) наявності «резервістів» з дійсними результатами кваліфікаційного іспиту; б) оголошення про проведення конкурсів; в) нормальної роботи органів, відповідальних за кадрові питання в судовій системі, процес заміщення посад суддів судів першої інстанції можна назвати цілком прогнозованим та оперативним. Проте закріплена на законодавчому рівні суттєва різниця в порядках доборів в суди першої та вищих інстанцій дає підстави для появи побоювань з приводу того, що на практиці процес заміщення суддівських посад, наприклад, в апеляційних судах не буде відрізнятись особливою оперативністю.

Справа в тому, що нинішня редакція базового судового закону не передбачає наявність резервів кандидатів на посаду суддів апеляційних, вищих судів або Верховного Суду. Відповідно до ч.ч. 9,11 ст. 79 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного, суддів Верховного Суду та суддів вищого спеціалізованого суду на основі рейтингу учасників за результатами кваліфікаційного оцінювання. Такий конкурс полягає у визначенні учасника конкурсу, який має вищу позицію за рейтингом.

Таким чином, пішовши шляхом запровадження процедури кваліфікаційного оцінювання в процесі добору кандидатів на суддівські посади вищих судів, законодавець фактично впровадив правило: «одне оцінювання = один конкурс». Про правильність такого висновку свідчить відсутність згадувань в законі про термін дії результатів кваліфікаційного оцінювання. Цей шлях доволі витратний як з фінансової точки зору так і, що не менш важливо - за часом. До прикладу, за останній рік в Апеляційному суді Чернігівської області скористалась правом піти у відставку третина суддівського складу (14 суддів), ще декілька чоловік подали документи про участь в конкурсі до Верховного Суду, тобто в перспективі вже найближчим часом можуть змінити місце роботи. Така ситуація спостерігається чи не в кожному апеляційному суді. Навесні цього року анонсовано проведення конкурсів. Однак існування відповідного кадрового резерву могло б пришвидшити процес заміщення вакантних суддівських посад в подальшому.

Крім того, варто виділити психологічний аспект означеної проблеми. У випадку з кандидатами на посаду судді місцевого суду, закон чітко встановлює мінімально допустимий результат, при досягненні якого особа вважається такою, що склала кваліфікаційний іспит. Так, згідно з приписами ч. 7 ст. 78 Закону цей результат встановлено на рівні не нижчому 75 % можливого балу кваліфікаційного іспиту. Що ж стосується кандидатів на посади суддів апеляційних чи вищих судів – такого мінімального балу не передбачено. Адже за відсутності опції потрапляння до резерву, цей бал буде визначатись відповідно кількості посад, на заміщення яких було оголошено конкурс. Для порівняння: спортсменові завжди відомо на якій саме висоті буде розміщена горизонтальна перекладина, яку він мусить подолати. З психологічної точки зору це важливо для концентрації уваги на власному результаті, а не показниках суперників. Крім того, якщо взяти до уваги командні види спорту, то в них завжди передбачена можливість оперативної заміни гравця основного складу.

Коли ми вживаємо термін «судова система», наголос потрібно роботи на слові «система» та розглядати її не як конгломерат якихось самостійних складників, а як сукупність взаєпов’язаних елементів, що утворюють єдине ціле. Зникнення елементу спричиняє загрозу цілісності та властивостей всієї системи. У цьому зв’язку, дуже важливим є запровадження оптимального варіанту пошуку якісного елементу такої системи. На моє переконання, необхідність уніфікації процедур добору кандидатів на суддівські посади судів першої та вищих інстанцій є очевидною і саме модель формування суддівського корпусу місцевих судів є більш продуманою, справедливою та такою, що відповідає європейським стандартам.