Приєднатися
ПУБЛІКАЦІЇ
БЛОГ ТЕТЯНИ ЮЩЕНКО

Ще на початку нашої ери великий китайський філософ Сян-Цзи говорив: «Той, хто правильно вказує на мої помилки – мій вчитель. Той, хто правильно відзначає мої правдиві вчинки – мій друг. Той, хто мене перехвалює – мій ворог». Ці три речення містять просту життєву мудрість, від усвідомлення якої залежить наша здатність правильно сприймати інформацію та її адресанта. Означене правило в однаковій мірі застосовується в будь-якій сфері людської діяльності, позаяк аналіз помилок та вчинків є найкоротшим шляхом до досконалості.

Нещодавно, під час обговорення правничою спільнотою програми кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів Верховного Суду, один з членів ВККС України висловив прохання до осіб – учасників суддівських доборів, поділитись своїми враженнями від проходження випробувань, з тим, щоб своєчасно запобігти повторенню можливих помилок в майбутньому. Між іншим, виходячи з останніх новин, ВККС України планує оголосити черговий добір вже в лютому цього року.

У цьому зв’язку не зайвим буде нагадати, що впродовж 2011-2013 років було проведено всього три великих добори кандидатів на суддівські посади. І хоча відповідна матеріальна норма закону не зазнавала змін аж до 2015 року, в реальності ж виявилось так, що правила та умови кожного наступного добору стрімко відрізнялись від попереднього. Пропоную ознайомитись з результатами невеличкого опитування учасників першого, другого та третього доборів на предмет недоліків, які на їхню думку, мали місце в процесі проходження випробувань за новітньою конкурсною процедурою.

Однозначним мінусом організації першого добору була його «розпорошеність» в плані місця проведення. Особи, які звернулись з заявами про участь в доборі, були поділені (за територіальним принципом) на чотири групи, що в подальшому проходили випробування в чотирьох різних містах нашої держави. Цілком зрозуміло, що за таких обставин про однакові умови для всіх кандидатів говорити не доводилося. В цьому полягав перший урок: всі кандидати повинні проходити однакові випробування в одному місці та одночасно.

До особливостей першого добору можна віднести також надання кандидатам можливості обирати спеціалізацію для написання практичного завдання. Це був дуже демократичний, однак, як в подальшому виявилось, не до кінця обміркований крок. Адже будучи зарахованими до кадрового резерву кандидати не мали жодних обмежень в виборі бажаного місця роботи. Таким чином, була стандартною ситуація, коли кандидат, рейтинговий бал якого був досягнутий (в тому числі) завдяки гарно написаному практичному, приміром, з господарської спеціалізації, в результаті був призначений суддею адміністративного суду. То ж і цей урок було засвоєно. Намагаючись усунути таку невідповідність, тодішня ВККС вже під час проведення другого добору, запровадила правило написання практичних завдань з усіх чотирьох основних спеціалізацій: цивільної, господарської, кримінальної та адміністративної. До речі, сповістили про це кандидатів другого добору за півтора місяці до проведення кваліфікаційного іспиту. Правила змінювались, як кажуть, «на ходу». З того часу для багатьох залишилось риторичним питання: чи реально правнику - фахівцю в цивільному або господарському праві, за такий короткий час набути практичних навичок в написанні, наприклад, вироку у кримінальній справі? Обираючи суддівський вектор професії більшість правників, як правило, визначились і з вибором бажаної сфери судового правозастосування. Саме тому ідея формування "універсального резерву" видається не зовсім вдалою. На переконання більшості кандидатів, більш правильним було б надання можливості виконувати практичне завдання в межах однієї обраної спеціалізації. Такий підхід цілком відповідатиме базовим принципам кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних та вищих судів.

Крім того, до найпомітніших відмінностей першого добору можна віднести те, що персоніфікація результатів написаного кандидатами практичного завдання відбувалась через декілька днів після складення іспиту. Натомість, учасники другого та третього доборів дізнавались свій кінцевий рейтинговий бал лише після співбесіди з членами ВККС. Саме з цією обставиною більшість кандидатів пов’язують існування суб’єктивного підходу членів колишньої Комісії до оцінювання результатів практичних завдань. Співбесіда мала своє приначення, яке полягало у виявленні моральних та етичних якостей претендентів на посади суддів. Відтак, залишається незрозумілим: в чому насправді полягала ідея оголошення кінцевого кваліфікаційного балу лише за результатами проходження такої співбесіди, за умови, що кандидатська мораль та етика не підлягали числовому визначенню, а отже об'єктивно не могли вплинути на величину рейтингового балу.

Не можна оминути увагою також той факт, що тодішня ВККС в кожному новому доборі змінювала співвідношення кількості балів за проходження тестування та виконання практичного завдання. Так, під час проходження випробувань представниками другого добору діяло правило: 60/40, з яких максимум 60 балів можна було отримати надавши відповіді на 120 тестових питань (за кожну правильну відповідь кандидат отримував 0,5 бала), а 40 балів – за виконання чотирьох практичних завдань. Під час проведення третього добору ВККС змінила вказане співвідношення на 40/60. Також було змінено принципи обрахунку відповідей. Згідно з п. 6.5 відповідного Положення, кожна правильна відповідь на тестове завдання оцінювалась вже не в 0.5 б, а в 1 бал, тому й загальна кількість тестів була меншою, в порівнянні з другим добором.

Незважаючи на очевидну різницю в підходах до організації випробувань та оцінювання отриманих результатів, всі кандидати, які успішно пройшли добори, були зараховані до єдиного кадрового суддівського резерву. Втім, застосування різних принципів до формування підсумкових кваліфікаційних балів претендентів на суддівські посади не можна назвати а ні виправданим, а ні справедливим. Можливість конкретної особи отримати доступ до суддівської професії не повинна ставитись в залежність від його особистої удачі потрапити в той чи інший, більш вдалий добір.

Власне сама організація проведення кваліфікаційних іспитів не викликала у кандидатів особливих нарікань. Єдине зауваження стосувалось недоліків у роботі уповноважених представників ВККС, які спостерігали за іспитом. Так, в ході написання кандидатами практичного завдання деякі спостерігачі дозволяли собі забирати в них нормативні акти, голосно листали їх, розмовляти між собою, чим відволікали кандидатів та не дозволяли належним чином зосередитись на написанні судових рішень. Такі випадки можна попередити шляхом встановлення правил поведінки під час складення іспиту не лише для кандидатів, але й для уповноважених представників.

У зв’язку з наведеним, основний урок трьох суддівських доборів полягає у необхідності забезпечення ВККС України зрозумілості та сталості вимог і умов проведення випробувань в рамках кожного окремого добору та вжиття заходів, спрямованих на запобігання появи обставин, що можуть завадити кандидатам якісно виконати відповідні завдання.