Приєднатися

СКАРГА щодо результатів конкурсу до Верховного Суду

01.08.2017
5267


В той час, коли інші мовчать, Проект "Відкритий Суд" бачить своїм  обов`язком перед суспільством оприлюднити дану точку зору. 

Питання не у прізвищах, не у окремих діях, а у дотриманні принципових засад існування правової держави.

 



Члену Вищої ради правосуддя 

Беляневичу Вадиму Едуардовичу 

вул. Студентська, 12-а 

м. Київ, 04050 

(044) 489-64-60 

від Брегея Романа Івановича 

вул. В. Перспективна,40 

м. Кропивницький, 25006 


С К А Р Г А 

на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29 березня 2017 року, яке призвело до помилкового направлення рекомендацій стосовно призначення суддями Верховного Суду кандидатів, котрі не склали успішно кваліфікаційний іспит у конкурсі в межах процедури кваліфікаційного оцінювання. 

Розгляд даної скарги відноситься до компетенції Вищої ради правосуддя, оскільки вона відповідно до приписів пункту 2 частини 19 статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі – Закон) перевіряє правильність порядку призначення на посаду судді. 

07 листопада 2016 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі – Комісія) оголосила конкурс на посади суддів касаційних судів у складі Верховного Суду. 

У межах конкурсу проводилось кваліфікаційне оцінювання конкурсантів за правилами статті 85 Закону, що включає в себе такий етап, як іспит. 

Іспит ж полягає у проведенні тестування і виконання практичного завдання з метою встановлення відповідної професійної кваліфікації, яка дасть можливість належним чином відправляти правосуддя у найвищій судовій інстанції. 

29 березня 2017 року Комісія прийняла рішення, яким встановила мінімально допустимий бал за весь іспит та визначила, що його успішно склали конкурсанти, котрі сумарно за тестування і виконання практичного завдання набрали не менше згаданої величини, яка для кожного з касаційних судів різна (119, 124, 127, 130). 

Комісія визначила на власний розсуд один з критеріїв компетентності конкурсанта на посаду судді Верховного Суду, встановивши, що для кожного з касаційних судів він є різний. 

На мою думку, таке рішення є частково протиправним, оскільки приписами Закону встановлено, що успішно склали кваліфікаційний іспит конкурсанти, котрі набрали не менше 75% максимально можливого балу за всі його етапи. 

У конкурсі на посаду судді Верховного Суду така величина становить 157,50 ((90+120)х0,75) балів. 

Обґрунтування порушеного права громадянина. 

Так, статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом. 

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб. 

Таким чином, право на судовий захист є правом, з яким людина народжується. 

За належне забезпечення ним відповідає держава. 

Суд ж не існує без судді. 

Держава встановила вимоги до конкурсанта на посаду судді, які закріплені в Конституції України. 

Приписами частини 3 статті 127 Основного Закону України встановлено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді. 

Компетентність конкурсанта на посаду судді Верховного Суду встановлюється і на підставі результатів іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання. 

Таким чином, допущення до проходження конкурсу на посаду судді Верховного Суду конкурсанта, який не склав успішно іспит, несе значні ризики. 

На посаду судді найвищої судової інстанції може бути призначена некомпетентна особа. 

Це ж ставить під загрозу забезпечення державою права на належний судовий захист в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 

Згідно цієї норми міжнародного права кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав і обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 

У випадку призначення на посаду судді Верховного Суду конкурсантів, які не набрали певної кількості балів за весь іспит, що встановлено Законом, та не подолали мінімально допустимі бали за його етапи, постане під сумнів інституційна (суддя, призначений відповідно до закону) і функціональна (відповідність кваліфікаційним вимогам) легітимність судді і суду. 

Це ж, своєю чергою, порушить реалізацію права на справедливий суд. 

Таке право належить мені і іншим громадянам України (у тому числі і конкурсантам, які не набрали належної суми балів за іспит). 

Комісія оголосила конкурс на 120 вакансій суддів Верховного Суду. 

Успішно склали кваліфікаційний іспит лише 83 конкурсанти. 

Таким чином, Комісія внесла до Вищої ради правосуддя не менше 37 рекомендацій стосовно призначення суддями Верховного Суду конкурсантів, котрі не склали успішно кваліфікаційний іспит. 

Обґрунтування незаконності рішення Комісії. 

1. Порушення положень Конституції України та Закону. 

Так, приписами частини 3 статті 127 Основного Закону України встановлено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді. 

Проаналізувавши цю норму права, можна зробити такі висновки: вимоги до конкурсантів на посаду суддів вищих судових інстанцій не можуть бути меншими ніж до конкурсантів на посаду судді першої інстанції; додаткові вимоги для призначення на посаду судді будь-якої інстанції можуть встановлюватись тільки законом; законодавець не може делегувати повноваження щодо встановлення додаткових вимог іншому органу державної влади. 

Такий висновок доводиться тлумаченням словосполучення "додаткові вимоги", яке треба розуміти, як ще щось інше, окрім встановленого. 

Доказом правильності такого розуміння є аналіз приписів статті 38 Закону. 

Додатковою вимогою до кандидата на посаду судді Верховного Суду є: стаж роботи на посаді судді не менше десяти років; досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше десять років. 

Компетентністю визначається як набута у процесі навчання і праці інтегрована здатність особистості, яка складається із знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці. 

Отже, однією з її складових є рівень знань. 

Для визначення цієї складової законодавець встановив складання кваліфікаційного іспиту, про що зазначено у положеннях статті 78 Закону. 

Приписами частини 2 та 3 згаданої норми права встановлено, що кваліфікаційний іспит полягає у виявленні належних теоретичних знань та рівня професійної підготовки кандидата на посаду судді, у тому числі отриманого за результатами спеціальної підготовки, а також ступеня його здатності здійснювати правосуддя. 

Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складення кандидатом на посаду судді письмового анонімного тестування та виконання анонімно письмового практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону та веденні судового засідання. 

Водночас, законодавець, дотримуючись приписів Основного Закону (заборона делегування повноважень іншому органу державної влади щодо встановлення додаткових вимог для призначення на посаду судді), визначив і критерій успішного складання кваліфікаційного іспиту. 

Приписами частини 7 статті 78 Закону передбачено, що, якщо особа набрала менше 75 % максимально можливого балу кваліфікаційного іспиту, вона вважається такою, що не склала кваліфікаційний іспит. 

Таким чином, щоб стати суддею першої інстанції треба набрати суму балів, котра є більшою ніж 75 % максимальної кількості балів за всі етапи іспиту. 

Керуючись аналізом частини 3 статті 127 Конституції України, роблю висновок, що критерій успішності складання конкурсантом іспиту в межах конкурсу на посаду судді Верховного Суду не може бути меншим, оскільки він повинен бути не менш компетентним (а може і більш) ніж суддя першої інстанції. 

Це обумовлено тим, що суддя Верховного Суду перевіряє законність рішень нижчих судів, а тому зобов'язаний володіти знаннями процесуальних норм права усіх судових інстанцій. 

За всі етапи іспиту у конкурсі на посаду судді Верховного Суду конкурсанти могли набрати 210 (90 + 120) балів. 

Тому, для успішного складання іспиту необхідно набрати не менше 157,50 (210 х 0,75) балів. 

Законодавець застосував відсоткове відношення як універсальне правило, бо складність завдань на кожному рівні судової системи різна, як і відповідальність та заробітна плата. 

Тому, для Верховного Суду такий відсоток міг бути і вищий, що в обов'язковому порядку зазначається у Законі. 

Закон такої додаткової вимоги не встановив. 

Фактично Комісія зробила так, що вимоги щодо компетентності судді Верховного Суду визначається разовим актом індивідуальної дії, а щодо судді першої інстанції – Законом. 

Більше того, Комісія визначила, що такі вимоги до судді Верховного Суду є нижчими ніж до судді першої інстанції. 

Комісія стверджує, що іспит в межах кваліфікаційного оцінювання у конкурсі до Верховного Суду не можна називати кваліфікаційним. 

На мою думку, Комісія у такий спосіб намагається ухилитись від відповідальності за грубе порушення, котре допустила. 

Так, приписами частини 1 статті 85 Закону встановлено, що одним з етапів кваліфікаційного оцінювання є іспит. 

Якщо згадати закони логіки, то легко можна зробити висновок, що він є кваліфікаційним. 

Приписами частини 8 статті 79 Закону передбачено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами кваліфікаційних іспитів, складених у межах процедури добору суддів чи в межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідно. 

У цій нормі законодавець чітко вказав, що іспит в межах процедури кваліфікаційного оцінювання називається кваліфікаційним. Для суддів усіх інстанцій кваліфікаційне оцінювання відбувається за одними і тими ж правилами. Однаковий іспит, бо складається з таких же етапів. 

Отже, іспит в межах кваліфікаційного оцінювання є кваліфікаційним. 

Приписами частини 1 статті 78 Закону визначено, що кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка пройшла спеціальну підготовку і виявила намір бути рекомендованою для призначення на посаду судді. Закон дає лише одне визначення поняттю "кваліфікаційний іспит". 

Якщо Закон не визначив терміну "кваліфікаційний іспит в межах кваліфікаційного оцінювання", то треба застосовувати такий принцип права, як аналогія закону (кваліфікаційні іспити в межах двох згаданих процедур переслідують одну і мету та складаються з однакових етапів (встановлення компетентності судді)). 

Пропоную звернути увагу на дві речі у визначені терміну "кваліфікаційний іспит":

1) мова йде про призначення на посаду судді всіх інстанцій, а не тільки першої; 

2) зазначено про проходження спеціальної підготовки. 

Закон визначає, що призначення на посаду судді Верховного Суду відбувається за спеціальною процедурою, котра передбачена приписами статті 81 Закону. 

Особливістю є те, що до призначення не треба проходити спеціальну підготовку. 

Таким чином, проаналізувавши сукупність цих норм права, роблю висновок, що під кваліфікаційним іспитом в межах процедури кваліфікаційного оцінювання на конкурсі до Верховного Суду треба розуміти те, що встановлено приписами частини 1 статті 78 Закону з урахуванням приписів статті 81 того ж Закону. 

Більше того, відповідно до приписів частини 3 статті 78 Закону кваліфікаційний іспит складається з таких ж етапів, які зазначені і в приписах частини 2 статті 85 Закону, котра визначає складові кваліфікаційного іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання. 

Отже, для розуміння, що таке кваліфікаційний іспит і які вимоги до нього в межах добору і кваліфікаційного оцінювання, треба керуватись одними і тими ж нормами права. 

2. Порушення Комісією приписів Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі – Положення) і Порядку проведення іспиту та методика встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі – Порядок), які прийняті на виконання вимог частини 5 статті 83 та частини 2 статті 85 Закону (кваліфікаційне оцінювання). 

Треба пригадати наступне. 

1. 16 лютого 2017 конкурсанти склали письмове тестування. 

2. Того ж дня Комісія встановила мінімально допустимий бал для кожного з касаційних судів. 

3. 21 лютого тогого ж року конкурсанти виконали практичне завдання. 

4. 28 березня 2017 року Комісія визначила мінімально допустимий бал для кожного з касаційних судів. 

5. 29 березня того ж року Комісія, не скасовуючи рішення про встановлення згаданих мінімально допустимих балів, прийняла рішення, котрим визначила мінімально допустимий бал і за весь іспит: успішно склали іспит під час кваліфікаційного оцінювання конкурсанти, які за його результатами набрали певну суму балів, котра рівняється сумі мінімально допустимих балів за два етапи. Для кожного з касаційних судів така сума різна (119, 125, 127, 130). 

6. Це призвело до того, що до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання допущено 43 особи, які за виконання практичного завдання не набрали мінімально допустимого балу. 

Аналіз порушення. 

А. Комісія під час іспиту 3 рази встановлювала мінімально допустимий бал (окремо за тестування, практичне завдання і весь іспит). 

Однак, приписи пункту 6.2 Глави 6 Розділу 2 Положення дозволяють встановлювати мінімально допустимий бал лише 2 рази (окремо за тестування і практичне завдання) під час іспиту. 

Пунктами 14-15 Розділу 5 Порядку встановлено, що мінімально допустимий бал встановлюється лише на кожному етапі іспиту. 

А це є порушенням статті 19 Конституції (влада повинна діяти у спосіб, що встановлений законом). 

Б. Комісія стверджує, що усі 3 мінімально допустимі бали визначила за критеріальним методом. 

Так, цей метод застосовувався під час визначення мінімально допустимих балів за тестування і практичне завдання відповідно до приписів пункту 6.3 Глави 6 Розділу 2 Положення (враховувались результати за кожний окремо етап іспиту всіх конкурсантів і виводився усереднений бал). Однак, під час встановлення мінімально допустимого балу за весь іспит Комісія не могла вже оцінювати будь-якого критерію, що робила у двох попередніх випадках (конкурсанти вже нічого не робили). Комісія лише сумувала попередньо встановлені мінімально допустимі бали. І який критерій при сумуванні Комісія оцінювала відповідно до приписів пункту 6.1 Глави 6 Розділу 2 Положення? Ніякого. 

Приписами ж пункту 14 Розділу 5 Порядку встановлено, що критеріальний метод застосовується лише під час окремого визначення мінімально допустимих балів за тестування і виконання практичного завдання. 

Знову треба згадати положення статті 19 Конституції України. 

В. Постає запитання: чому Комісія зробила висновок, що треба встановлювати мінімально допустимий бал і за весь іспит лише по його завершенню? 

Вона могла зробити таке припущення лише на підставі приписів пункту 6.3 Глави 6 Розділу 2 Положення. У цій нормі права є таке словосполучення "мінімально допустимий бал при складанні іспиту". 

Приписи ж Порядку чітко вказують про встановлення мінімально допустимого балу лише на кожному етапі іспиту. 

Однак, 17 лютого та 28 березня 2017 року Комісія застосовує припис пункту 6.3 Глави 6 Розділу 2 Положення при визначенні мінімально допустимих балів окремо за тестування та практичне завдання. 

Тобто, у ці дні словосполучення "мінімально допустимий бал при складанні іспиту" Комісія розуміє як окремі бали за тестування і виконання практичного завдання. 

Таке розуміння узгоджується з приписами пункту 6.2 Глави 6 Розділу 2 Положення, якими передбачено визначення мінімально допустимих балів під час іспиту лише окремо за тестування і практичне завдання, та приписами Порядку. 

А тепер треба згадати, хто є нормотворцем Положення і Порядку. Це Комісія. 

Таким чином, 29 березня 2017 року Комісія умисно змінила розуміння пункту 6.3 Глави 6 Розділу 2 Положення, що узгоджувалось з іншим приписом цього ж нормативно-правового акту, та проігнорувала приписи Порядку. 

Чому така непослідовність? Варто зазначити, що попереднє розуміння припису пункту 6.3 Глави 6 Розділу 2 Положення знайшло відображення у двох рішеннях Комісії від 17 лютого та 28 березня 2017 року, які до цього часу не скасовані. 

Якщо Комісія визнала помилку, то зобов'язана була при прийнятті рішення від 29 березня 2017 року скасувати попередні рішення. 

А цього вона не зробила. 

І знову треба згадати положення статті 19 Конституції України. 

Г. А зараз саме цікаве. 

Відповідно до приписів пункту 6.1 Глави 6 Розділу 2 Положення конкурсант, що не отримав мінімально допустимий бал, вибув з конкурсу. 

Це ж зазначено і у приписах пункту 14 Розділу 5 Порядку (роз'яснюється про наслідок не набрання мінімально допустимого балу на відповідному етапі іспиту). 

Таким чином, при встановленні мінімально допустимих балів конкурсанти покидають конкурс (набрали менше цієї величини) або ж залишаються (набрали більше цієї величини). 

Треба згадати, що Комісія встановила 3 мінімально допустимі бали за тестування, практичне завдання і весь іспит. 

При встановленні 29 березня 2017 року мінімально допустимого балу за весь іспит у конкурс повернулися 43 конкурсанти, котрі вибули з нього на підставі рішення про визначення мінімально допустимого балу за практичне завдання від 28 березня 2017 року. 

Як це назвати? А це наслідки умисної помилки Комісії стосовно встановлення мінімально допустимого балу за весь іспит. 

Таким чином, Комісія, усвідомлюючи, що такі наслідки суперечать змісту норми права, котру вона прийняла, погодилась з таким явищем. 

Д. Постає ще одне запитання: навіщо приймати рішення про визначення мінімально допустимого балу за весь іспит, якщо його величина вже логічно випливає з визначення мінімально допустимих балів за два етапи? 

Пунктом 18 Розділу 5 Порядку вказано, що сума балів, отримана учасником іспиту за два його етапи, є всього лиш загальним результатом складання іспиту. 

А все тому, що Комісія дуже хотіла назвати у рішенні таку суму мінімально допустимою. І це бажання пов'язане з прагненням допомогти тим з конкурсантів, які не набрали за виконання практичного завдання мінімально допустимий бал, однак в сумі з балом за тестування досягли згаданої величини суми. 

Тоді наслідки ненабрання мінімально допустимого балу (вибуття з конкурсу), які встановлені приписами пункту 6.1 Глави 6 Розділу 2 Положення, не діють стосовно цих 43 конкурсантів за наслідками рішення про встановлення мінімально допустимого балу за виконання практичного завдання. 

Але ж такі наслідки (вибуття з конкурсу) поширили дію щодо конкурсантів, котрі не набрали мінімально допустимого балу за тестування. 

Незаконне рішення Комісії про встановлення мінімально допустимого балу за весь іспит призвело ще й до наявності ознак дискримінації частини конкурсантів. 

Ж. Комісія стверджувала завжди, що мінімально допустимі бали визначаються з урахуванням деперсоніфікованих результатів конкурсантів. 

Треба погодитись, що так було при встановленні мінімально допустимих балів за тестування і виконання практичного завдання. 

Однак, так не могло бути при визначенні мінімально допустимого балу за весь іспит, бо станом на 29 березня 2017 року Комісія персоніфікувала результати за виконання практичного завдання (28 березня 2017 року). 

Підсумовуючи, роблю висновок, що умовами успішного складання кваліфікаційного іспиту під час кваліфікаційного оцінювання у конкурсі на посаду судді Верховного Суду є дотримання сукупності таких правил: 1) подолання бар'єрів у виді мінімально допустимих балів на кожному етапі іспиту; 2) сума набраних балів у разі подолання бар'єрів не може бути меншою ніж 75% від максимальної величини балів за всі етапи іспиту. 

Така складність процедури відповідає рівню і значенню Верховного Суду у судовій системі держави. 

Фактично Комісія встановила граничну кількість балів стосовно успішного складання кваліфікаційного іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання у конкурсі на посаду судді Верховного Суду не на підставі Закону, Положення і Порядку, а незаконним актом індивідуальної дії, котрий прийнято під час разової процедури. 

Отже, рішення Комісії від 29 березня 2017 року порушує сукупність приписів частини 3 статті 127 Конституції України, частини 7 статті 78 Закону і суперечить власному Положенню та Порядку. 

Це ж доводить його незаконність (протиправність) в частині: 1) встановлення третього мінімально допустимого балу під час іспиту щодо кожного з касаційних судів; 2) допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання конкурсантів, котрі не подолали другий бар'єр у виді мінімально допустимого балу за виконання практичного завдання (43 особи); 3) допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання конкурсантів, які сумарно за два етапи кваліфікаційного іспиту не набрали 157,50 балів (299 з 382 осіб). 

Звертаю увагу, що я оскаржував рішення Комісії від 29 березня 2017 року у судовому порядку. 

Постановою ВАСУ від 10 липня 2017 року мені відмовлено у задоволенні позову у зв'язку з тим, що я неналежний позивач (справа 800/174/17). 

Суд проігнорував мої доводи, не зробивши жодного висновку щодо них. 

Рішення суду не набрало законної сили, оскільки 18 липня 2017 року подав заяву до ВСУ про його перегляд. 

Вважаю, що така обставина не є перешкодою стосовно розгляду мого звернення Вищою радою правосуддя. 

На підставі викладеного, 

П Р О Ш У: 

1.Відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення суддями Верховного Суду кандидатів, рекомендації щодо яких надійшли від Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які за результатами кваліфікаційного іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання: 1) не набрали мінімально допустимий бал за виконання практичного завдання; 2) сумарно за всі його етапи не набрали 157,50 балів. 

2.Розгляд скарги провести за моєї участі перед початком вирішення рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, оскільки рішення за її розглядом може вплинути на їх вирішення у значній кількості. 

20.07.2017 року Р.І. Брегей 










Кількість показів: 5267


В той час, коли інші мовчать, Проект "Відкритий Суд" бачить своїм  обов`язком перед суспільством оприлюднити дану точку зору. 

Питання не у прізвищах, не у окремих діях, а у дотриманні принципових засад існування правової держави.

 



Члену Вищої ради правосуддя 

Беляневичу Вадиму Едуардовичу 

вул. Студентська, 12-а 

м. Київ, 04050 

(044) 489-64-60 

від Брегея Романа Івановича 

вул. В. Перспективна,40 

м. Кропивницький, 25006 


С К А Р Г А 

на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29 березня 2017 року, яке призвело до помилкового направлення рекомендацій стосовно призначення суддями Верховного Суду кандидатів, котрі не склали успішно кваліфікаційний іспит у конкурсі в межах процедури кваліфікаційного оцінювання. 

Розгляд даної скарги відноситься до компетенції Вищої ради правосуддя, оскільки вона відповідно до приписів пункту 2 частини 19 статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі – Закон) перевіряє правильність порядку призначення на посаду судді. 

07 листопада 2016 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі – Комісія) оголосила конкурс на посади суддів касаційних судів у складі Верховного Суду. 

У межах конкурсу проводилось кваліфікаційне оцінювання конкурсантів за правилами статті 85 Закону, що включає в себе такий етап, як іспит. 

Іспит ж полягає у проведенні тестування і виконання практичного завдання з метою встановлення відповідної професійної кваліфікації, яка дасть можливість належним чином відправляти правосуддя у найвищій судовій інстанції. 

29 березня 2017 року Комісія прийняла рішення, яким встановила мінімально допустимий бал за весь іспит та визначила, що його успішно склали конкурсанти, котрі сумарно за тестування і виконання практичного завдання набрали не менше згаданої величини, яка для кожного з касаційних судів різна (119, 124, 127, 130). 

Комісія визначила на власний розсуд один з критеріїв компетентності конкурсанта на посаду судді Верховного Суду, встановивши, що для кожного з касаційних судів він є різний. 

На мою думку, таке рішення є частково протиправним, оскільки приписами Закону встановлено, що успішно склали кваліфікаційний іспит конкурсанти, котрі набрали не менше 75% максимально можливого балу за всі його етапи. 

У конкурсі на посаду судді Верховного Суду така величина становить 157,50 ((90+120)х0,75) балів. 

Обґрунтування порушеного права громадянина. 

Так, статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом. 

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб. 

Таким чином, право на судовий захист є правом, з яким людина народжується. 

За належне забезпечення ним відповідає держава. 

Суд ж не існує без судді. 

Держава встановила вимоги до конкурсанта на посаду судді, які закріплені в Конституції України. 

Приписами частини 3 статті 127 Основного Закону України встановлено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді. 

Компетентність конкурсанта на посаду судді Верховного Суду встановлюється і на підставі результатів іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання. 

Таким чином, допущення до проходження конкурсу на посаду судді Верховного Суду конкурсанта, який не склав успішно іспит, несе значні ризики. 

На посаду судді найвищої судової інстанції може бути призначена некомпетентна особа. 

Це ж ставить під загрозу забезпечення державою права на належний судовий захист в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 

Згідно цієї норми міжнародного права кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав і обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 

У випадку призначення на посаду судді Верховного Суду конкурсантів, які не набрали певної кількості балів за весь іспит, що встановлено Законом, та не подолали мінімально допустимі бали за його етапи, постане під сумнів інституційна (суддя, призначений відповідно до закону) і функціональна (відповідність кваліфікаційним вимогам) легітимність судді і суду. 

Це ж, своєю чергою, порушить реалізацію права на справедливий суд. 

Таке право належить мені і іншим громадянам України (у тому числі і конкурсантам, які не набрали належної суми балів за іспит). 

Комісія оголосила конкурс на 120 вакансій суддів Верховного Суду. 

Успішно склали кваліфікаційний іспит лише 83 конкурсанти. 

Таким чином, Комісія внесла до Вищої ради правосуддя не менше 37 рекомендацій стосовно призначення суддями Верховного Суду конкурсантів, котрі не склали успішно кваліфікаційний іспит. 

Обґрунтування незаконності рішення Комісії. 

1. Порушення положень Конституції України та Закону. 

Так, приписами частини 3 статті 127 Основного Закону України встановлено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді. 

Проаналізувавши цю норму права, можна зробити такі висновки: вимоги до конкурсантів на посаду суддів вищих судових інстанцій не можуть бути меншими ніж до конкурсантів на посаду судді першої інстанції; додаткові вимоги для призначення на посаду судді будь-якої інстанції можуть встановлюватись тільки законом; законодавець не може делегувати повноваження щодо встановлення додаткових вимог іншому органу державної влади. 

Такий висновок доводиться тлумаченням словосполучення "додаткові вимоги", яке треба розуміти, як ще щось інше, окрім встановленого. 

Доказом правильності такого розуміння є аналіз приписів статті 38 Закону. 

Додатковою вимогою до кандидата на посаду судді Верховного Суду є: стаж роботи на посаді судді не менше десяти років; досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше десять років. 

Компетентністю визначається як набута у процесі навчання і праці інтегрована здатність особистості, яка складається із знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці. 

Отже, однією з її складових є рівень знань. 

Для визначення цієї складової законодавець встановив складання кваліфікаційного іспиту, про що зазначено у положеннях статті 78 Закону. 

Приписами частини 2 та 3 згаданої норми права встановлено, що кваліфікаційний іспит полягає у виявленні належних теоретичних знань та рівня професійної підготовки кандидата на посаду судді, у тому числі отриманого за результатами спеціальної підготовки, а також ступеня його здатності здійснювати правосуддя. 

Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складення кандидатом на посаду судді письмового анонімного тестування та виконання анонімно письмового практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону та веденні судового засідання. 

Водночас, законодавець, дотримуючись приписів Основного Закону (заборона делегування повноважень іншому органу державної влади щодо встановлення додаткових вимог для призначення на посаду судді), визначив і критерій успішного складання кваліфікаційного іспиту. 

Приписами частини 7 статті 78 Закону передбачено, що, якщо особа набрала менше 75 % максимально можливого балу кваліфікаційного іспиту, вона вважається такою, що не склала кваліфікаційний іспит. 

Таким чином, щоб стати суддею першої інстанції треба набрати суму балів, котра є більшою ніж 75 % максимальної кількості балів за всі етапи іспиту. 

Керуючись аналізом частини 3 статті 127 Конституції України, роблю висновок, що критерій успішності складання конкурсантом іспиту в межах конкурсу на посаду судді Верховного Суду не може бути меншим, оскільки він повинен бути не менш компетентним (а може і більш) ніж суддя першої інстанції. 

Це обумовлено тим, що суддя Верховного Суду перевіряє законність рішень нижчих судів, а тому зобов'язаний володіти знаннями процесуальних норм права усіх судових інстанцій. 

За всі етапи іспиту у конкурсі на посаду судді Верховного Суду конкурсанти могли набрати 210 (90 + 120) балів. 

Тому, для успішного складання іспиту необхідно набрати не менше 157,50 (210 х 0,75) балів. 

Законодавець застосував відсоткове відношення як універсальне правило, бо складність завдань на кожному рівні судової системи різна, як і відповідальність та заробітна плата. 

Тому, для Верховного Суду такий відсоток міг бути і вищий, що в обов'язковому порядку зазначається у Законі. 

Закон такої додаткової вимоги не встановив. 

Фактично Комісія зробила так, що вимоги щодо компетентності судді Верховного Суду визначається разовим актом індивідуальної дії, а щодо судді першої інстанції – Законом. 

Більше того, Комісія визначила, що такі вимоги до судді Верховного Суду є нижчими ніж до судді першої інстанції. 

Комісія стверджує, що іспит в межах кваліфікаційного оцінювання у конкурсі до Верховного Суду не можна називати кваліфікаційним. 

На мою думку, Комісія у такий спосіб намагається ухилитись від відповідальності за грубе порушення, котре допустила. 

Так, приписами частини 1 статті 85 Закону встановлено, що одним з етапів кваліфікаційного оцінювання є іспит. 

Якщо згадати закони логіки, то легко можна зробити висновок, що він є кваліфікаційним. 

Приписами частини 8 статті 79 Закону передбачено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами кваліфікаційних іспитів, складених у межах процедури добору суддів чи в межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідно. 

У цій нормі законодавець чітко вказав, що іспит в межах процедури кваліфікаційного оцінювання називається кваліфікаційним. Для суддів усіх інстанцій кваліфікаційне оцінювання відбувається за одними і тими ж правилами. Однаковий іспит, бо складається з таких же етапів. 

Отже, іспит в межах кваліфікаційного оцінювання є кваліфікаційним. 

Приписами частини 1 статті 78 Закону визначено, що кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка пройшла спеціальну підготовку і виявила намір бути рекомендованою для призначення на посаду судді. Закон дає лише одне визначення поняттю "кваліфікаційний іспит". 

Якщо Закон не визначив терміну "кваліфікаційний іспит в межах кваліфікаційного оцінювання", то треба застосовувати такий принцип права, як аналогія закону (кваліфікаційні іспити в межах двох згаданих процедур переслідують одну і мету та складаються з однакових етапів (встановлення компетентності судді)). 

Пропоную звернути увагу на дві речі у визначені терміну "кваліфікаційний іспит":

1) мова йде про призначення на посаду судді всіх інстанцій, а не тільки першої; 

2) зазначено про проходження спеціальної підготовки. 

Закон визначає, що призначення на посаду судді Верховного Суду відбувається за спеціальною процедурою, котра передбачена приписами статті 81 Закону. 

Особливістю є те, що до призначення не треба проходити спеціальну підготовку. 

Таким чином, проаналізувавши сукупність цих норм права, роблю висновок, що під кваліфікаційним іспитом в межах процедури кваліфікаційного оцінювання на конкурсі до Верховного Суду треба розуміти те, що встановлено приписами частини 1 статті 78 Закону з урахуванням приписів статті 81 того ж Закону. 

Більше того, відповідно до приписів частини 3 статті 78 Закону кваліфікаційний іспит складається з таких ж етапів, які зазначені і в приписах частини 2 статті 85 Закону, котра визначає складові кваліфікаційного іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання. 

Отже, для розуміння, що таке кваліфікаційний іспит і які вимоги до нього в межах добору і кваліфікаційного оцінювання, треба керуватись одними і тими ж нормами права. 

2. Порушення Комісією приписів Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі – Положення) і Порядку проведення іспиту та методика встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі – Порядок), які прийняті на виконання вимог частини 5 статті 83 та частини 2 статті 85 Закону (кваліфікаційне оцінювання). 

Треба пригадати наступне. 

1. 16 лютого 2017 конкурсанти склали письмове тестування. 

2. Того ж дня Комісія встановила мінімально допустимий бал для кожного з касаційних судів. 

3. 21 лютого тогого ж року конкурсанти виконали практичне завдання. 

4. 28 березня 2017 року Комісія визначила мінімально допустимий бал для кожного з касаційних судів. 

5. 29 березня того ж року Комісія, не скасовуючи рішення про встановлення згаданих мінімально допустимих балів, прийняла рішення, котрим визначила мінімально допустимий бал і за весь іспит: успішно склали іспит під час кваліфікаційного оцінювання конкурсанти, які за його результатами набрали певну суму балів, котра рівняється сумі мінімально допустимих балів за два етапи. Для кожного з касаційних судів така сума різна (119, 125, 127, 130). 

6. Це призвело до того, що до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання допущено 43 особи, які за виконання практичного завдання не набрали мінімально допустимого балу. 

Аналіз порушення. 

А. Комісія під час іспиту 3 рази встановлювала мінімально допустимий бал (окремо за тестування, практичне завдання і весь іспит). 

Однак, приписи пункту 6.2 Глави 6 Розділу 2 Положення дозволяють встановлювати мінімально допустимий бал лише 2 рази (окремо за тестування і практичне завдання) під час іспиту. 

Пунктами 14-15 Розділу 5 Порядку встановлено, що мінімально допустимий бал встановлюється лише на кожному етапі іспиту. 

А це є порушенням статті 19 Конституції (влада повинна діяти у спосіб, що встановлений законом). 

Б. Комісія стверджує, що усі 3 мінімально допустимі бали визначила за критеріальним методом. 

Так, цей метод застосовувався під час визначення мінімально допустимих балів за тестування і практичне завдання відповідно до приписів пункту 6.3 Глави 6 Розділу 2 Положення (враховувались результати за кожний окремо етап іспиту всіх конкурсантів і виводився усереднений бал). Однак, під час встановлення мінімально допустимого балу за весь іспит Комісія не могла вже оцінювати будь-якого критерію, що робила у двох попередніх випадках (конкурсанти вже нічого не робили). Комісія лише сумувала попередньо встановлені мінімально допустимі бали. І який критерій при сумуванні Комісія оцінювала відповідно до приписів пункту 6.1 Глави 6 Розділу 2 Положення? Ніякого. 

Приписами ж пункту 14 Розділу 5 Порядку встановлено, що критеріальний метод застосовується лише під час окремого визначення мінімально допустимих балів за тестування і виконання практичного завдання. 

Знову треба згадати положення статті 19 Конституції України. 

В. Постає запитання: чому Комісія зробила висновок, що треба встановлювати мінімально допустимий бал і за весь іспит лише по його завершенню? 

Вона могла зробити таке припущення лише на підставі приписів пункту 6.3 Глави 6 Розділу 2 Положення. У цій нормі права є таке словосполучення "мінімально допустимий бал при складанні іспиту". 

Приписи ж Порядку чітко вказують про встановлення мінімально допустимого балу лише на кожному етапі іспиту. 

Однак, 17 лютого та 28 березня 2017 року Комісія застосовує припис пункту 6.3 Глави 6 Розділу 2 Положення при визначенні мінімально допустимих балів окремо за тестування та практичне завдання. 

Тобто, у ці дні словосполучення "мінімально допустимий бал при складанні іспиту" Комісія розуміє як окремі бали за тестування і виконання практичного завдання. 

Таке розуміння узгоджується з приписами пункту 6.2 Глави 6 Розділу 2 Положення, якими передбачено визначення мінімально допустимих балів під час іспиту лише окремо за тестування і практичне завдання, та приписами Порядку. 

А тепер треба згадати, хто є нормотворцем Положення і Порядку. Це Комісія. 

Таким чином, 29 березня 2017 року Комісія умисно змінила розуміння пункту 6.3 Глави 6 Розділу 2 Положення, що узгоджувалось з іншим приписом цього ж нормативно-правового акту, та проігнорувала приписи Порядку. 

Чому така непослідовність? Варто зазначити, що попереднє розуміння припису пункту 6.3 Глави 6 Розділу 2 Положення знайшло відображення у двох рішеннях Комісії від 17 лютого та 28 березня 2017 року, які до цього часу не скасовані. 

Якщо Комісія визнала помилку, то зобов'язана була при прийнятті рішення від 29 березня 2017 року скасувати попередні рішення. 

А цього вона не зробила. 

І знову треба згадати положення статті 19 Конституції України. 

Г. А зараз саме цікаве. 

Відповідно до приписів пункту 6.1 Глави 6 Розділу 2 Положення конкурсант, що не отримав мінімально допустимий бал, вибув з конкурсу. 

Це ж зазначено і у приписах пункту 14 Розділу 5 Порядку (роз'яснюється про наслідок не набрання мінімально допустимого балу на відповідному етапі іспиту). 

Таким чином, при встановленні мінімально допустимих балів конкурсанти покидають конкурс (набрали менше цієї величини) або ж залишаються (набрали більше цієї величини). 

Треба згадати, що Комісія встановила 3 мінімально допустимі бали за тестування, практичне завдання і весь іспит. 

При встановленні 29 березня 2017 року мінімально допустимого балу за весь іспит у конкурс повернулися 43 конкурсанти, котрі вибули з нього на підставі рішення про визначення мінімально допустимого балу за практичне завдання від 28 березня 2017 року. 

Як це назвати? А це наслідки умисної помилки Комісії стосовно встановлення мінімально допустимого балу за весь іспит. 

Таким чином, Комісія, усвідомлюючи, що такі наслідки суперечать змісту норми права, котру вона прийняла, погодилась з таким явищем. 

Д. Постає ще одне запитання: навіщо приймати рішення про визначення мінімально допустимого балу за весь іспит, якщо його величина вже логічно випливає з визначення мінімально допустимих балів за два етапи? 

Пунктом 18 Розділу 5 Порядку вказано, що сума балів, отримана учасником іспиту за два його етапи, є всього лиш загальним результатом складання іспиту. 

А все тому, що Комісія дуже хотіла назвати у рішенні таку суму мінімально допустимою. І це бажання пов'язане з прагненням допомогти тим з конкурсантів, які не набрали за виконання практичного завдання мінімально допустимий бал, однак в сумі з балом за тестування досягли згаданої величини суми. 

Тоді наслідки ненабрання мінімально допустимого балу (вибуття з конкурсу), які встановлені приписами пункту 6.1 Глави 6 Розділу 2 Положення, не діють стосовно цих 43 конкурсантів за наслідками рішення про встановлення мінімально допустимого балу за виконання практичного завдання. 

Але ж такі наслідки (вибуття з конкурсу) поширили дію щодо конкурсантів, котрі не набрали мінімально допустимого балу за тестування. 

Незаконне рішення Комісії про встановлення мінімально допустимого балу за весь іспит призвело ще й до наявності ознак дискримінації частини конкурсантів. 

Ж. Комісія стверджувала завжди, що мінімально допустимі бали визначаються з урахуванням деперсоніфікованих результатів конкурсантів. 

Треба погодитись, що так було при встановленні мінімально допустимих балів за тестування і виконання практичного завдання. 

Однак, так не могло бути при визначенні мінімально допустимого балу за весь іспит, бо станом на 29 березня 2017 року Комісія персоніфікувала результати за виконання практичного завдання (28 березня 2017 року). 

Підсумовуючи, роблю висновок, що умовами успішного складання кваліфікаційного іспиту під час кваліфікаційного оцінювання у конкурсі на посаду судді Верховного Суду є дотримання сукупності таких правил: 1) подолання бар'єрів у виді мінімально допустимих балів на кожному етапі іспиту; 2) сума набраних балів у разі подолання бар'єрів не може бути меншою ніж 75% від максимальної величини балів за всі етапи іспиту. 

Така складність процедури відповідає рівню і значенню Верховного Суду у судовій системі держави. 

Фактично Комісія встановила граничну кількість балів стосовно успішного складання кваліфікаційного іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання у конкурсі на посаду судді Верховного Суду не на підставі Закону, Положення і Порядку, а незаконним актом індивідуальної дії, котрий прийнято під час разової процедури. 

Отже, рішення Комісії від 29 березня 2017 року порушує сукупність приписів частини 3 статті 127 Конституції України, частини 7 статті 78 Закону і суперечить власному Положенню та Порядку. 

Це ж доводить його незаконність (протиправність) в частині: 1) встановлення третього мінімально допустимого балу під час іспиту щодо кожного з касаційних судів; 2) допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання конкурсантів, котрі не подолали другий бар'єр у виді мінімально допустимого балу за виконання практичного завдання (43 особи); 3) допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання конкурсантів, які сумарно за два етапи кваліфікаційного іспиту не набрали 157,50 балів (299 з 382 осіб). 

Звертаю увагу, що я оскаржував рішення Комісії від 29 березня 2017 року у судовому порядку. 

Постановою ВАСУ від 10 липня 2017 року мені відмовлено у задоволенні позову у зв'язку з тим, що я неналежний позивач (справа 800/174/17). 

Суд проігнорував мої доводи, не зробивши жодного висновку щодо них. 

Рішення суду не набрало законної сили, оскільки 18 липня 2017 року подав заяву до ВСУ про його перегляд. 

Вважаю, що така обставина не є перешкодою стосовно розгляду мого звернення Вищою радою правосуддя. 

На підставі викладеного, 

П Р О Ш У: 

1.Відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення суддями Верховного Суду кандидатів, рекомендації щодо яких надійшли від Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які за результатами кваліфікаційного іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання: 1) не набрали мінімально допустимий бал за виконання практичного завдання; 2) сумарно за всі його етапи не набрали 157,50 балів. 

2.Розгляд скарги провести за моєї участі перед початком вирішення рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, оскільки рішення за її розглядом може вплинути на їх вирішення у значній кількості. 

20.07.2017 року Р.І. Брегей 









" data-url="http://open-court.org/importants//14624/">

← Назад до списку новин