УВАГА: "Оприлюднено рішення у справі про відмову у встановленні факту збройної агресії РФ проти України
УВАГА: "Оприлюднено рішення у справі про відмову у встановленні факту збройної агресії РФ проти України
20.05.2016
4763
Оприлюднено судове рішення у справі про відмову у встановленні факту збройної агресії Росії проти України
Сьогодні Шевченківський суд виготовив та видав нам текст рішення від 12 травня 2016 року у справі про встановлення факту збройної агресії проти України.
Ми готові до дискусій, але не готові до наступного.
Перша частина рішення присвячена посиланням суду на те, що суд не може встановлювати такий юридичний факт як факт збройної агресії в судовому порядку. При цьому, суд посилається на позицію Пленуму Верховного Суду України від 1995 року. І тут, напевно, суд елементарно забув, що Цивільний процесуальний кодекс України прийнятий 18 березня 2004 року, що - вимагає від суду формувати свою позицію винятково з врахуванням актуального правозастосування.
По - друге, цим самим суд поставив під сумнів як мінімум 5 судових рішень у інших справах в межах України, - в рамках яких окремі громадяни просили суд встановити порушення їх окремих прав (соціальну допомогу, відшкодування шкоди) саме в зв'язку з фактом збройної агресії Росії (ці рішення вже ухвалені іншими судами в межах України).
По - третє, в цій частині суд, на наш погляд, припустився грубого порушення закону, оскільки цей самий суд при відкритті провадження вже визнав, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тобто те, що суд, навпаки, вправі розглядати такі справи. Так не буває, що суд ухвалює дві протилежні правові позиції з одного питання.
Друга частина рішення містить посилання на те, що факт збройної агресії є загальновідомим. Але відповідно до закону, навпаки, якщо суд дійде висновку про те, що обставина є загальновідомою то він задовольняє заяву особи, яка звертається до суду. Але не відмовляє у її задоволенні (!!).
Проте найбільш хибним, на наш погляд, є твердження суду про те, що "наявність або відсутність факту збройної агресії РФ проти України жодним чином не породжує та і не може породити юридичні наслідки для заявника, зокрема спричинити виникнення, зміну або припинення його особистих чи майнових прав".
Також, суд припустився "помилки", зазначивши, що МЗС заперечило проти задоволення заяви, оскільки протилежне зафіксовано в ході останнього засідання у справі. Аналогічно, суд не вважав на потрібне наголошувати що і ГПУ не заперечувало проти заяви.
Суд також відмовився мотивувати з яких підстав не приймає до уваги докази, хоча має по кожному доказу надати обгрунтування мотивів їх неприйняття до уваги.
У підсумку зайнята позиція: не будемо в судах визнавати факт агресії, бо це всеодно всім відомо і цього ніхто не заперечує. Добре, а Росія теж це не заперечує ? Чи, до прикладу, Білорусь (де ми підписали так звані "Мінські угоди") це теж не заперечує, чи можливо це не заперечує Опозиційний Блок чи інші прихильники добросусідських відносин, або ж ряд державних чиновників ? І чому в такому разі ми прийняли і виконуємо законодавство про боротьбу з тероризмом на сході, а також розслідуємо злочини терористів та сепаратистів ?
Ми вважаємо, що нас відводять від питання про визнання Росії агресором, до визнання Росії державою, яка "підтримує" сепаратизм на сході, як певний рух добровольців, що борються за свої свободи. Цим самим, через кілька років відповідальними виявляться сепаратисти, а Росія виявиться державою, з якою ми будемо налагоджувати добросусідські відносини. - Станіслав Батрин
Сьогодні Шевченківський суд виготовив та видав нам текст рішення від 12 травня 2016 року у справі про встановлення факту збройної агресії проти України.
Ми готові до дискусій, але не готові до наступного.
Перша частина рішення присвячена посиланням суду на те, що суд не може встановлювати такий юридичний факт як факт збройної агресії в судовому порядку. При цьому, суд посилається на позицію Пленуму Верховного Суду України від 1995 року. І тут, напевно, суд елементарно забув, що Цивільний процесуальний кодекс України прийнятий 18 березня 2004 року, що - вимагає від суду формувати свою позицію винятково з врахуванням актуального правозастосування.
По - друге, цим самим суд поставив під сумнів як мінімум 5 судових рішень у інших справах в межах України, - в рамках яких окремі громадяни просили суд встановити порушення їх окремих прав (соціальну допомогу, відшкодування шкоди) саме в зв'язку з фактом збройної агресії Росії (ці рішення вже ухвалені іншими судами в межах України).
По - третє, в цій частині суд, на наш погляд, припустився грубого порушення закону, оскільки цей самий суд при відкритті провадження вже визнав, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тобто те, що суд, навпаки, вправі розглядати такі справи. Так не буває, що суд ухвалює дві протилежні правові позиції з одного питання.
Друга частина рішення містить посилання на те, що факт збройної агресії є загальновідомим. Але відповідно до закону, навпаки, якщо суд дійде висновку про те, що обставина є загальновідомою то він задовольняє заяву особи, яка звертається до суду. Але не відмовляє у її задоволенні (!!).
Проте найбільш хибним, на наш погляд, є твердження суду про те, що "наявність або відсутність факту збройної агресії РФ проти України жодним чином не породжує та і не може породити юридичні наслідки для заявника, зокрема спричинити виникнення, зміну або припинення його особистих чи майнових прав".
Іншими словами, акт агресії проти України, на думку суду, не впливає на права та охоронювані інтереси громадянина України.
Також, суд припустився "помилки", зазначивши, що МЗС заперечило проти задоволення заяви, оскільки протилежне зафіксовано в ході останнього засідання у справі. Аналогічно, суд не вважав на потрібне наголошувати що і ГПУ не заперечувало проти заяви.
Суд також відмовився мотивувати з яких підстав не приймає до уваги докази, хоча має по кожному доказу надати обгрунтування мотивів їх неприйняття до уваги.
У підсумку зайнята позиція: не будемо в судах визнавати факт агресії, бо це всеодно всім відомо і цього ніхто не заперечує. Добре, а Росія теж це не заперечує ? Чи, до прикладу, Білорусь (де ми підписали так звані "Мінські угоди") це теж не заперечує, чи можливо це не заперечує Опозиційний Блок чи інші прихильники добросусідських відносин, або ж ряд державних чиновників ? І чому в такому разі ми прийняли і виконуємо законодавство про боротьбу з тероризмом на сході, а також розслідуємо злочини терористів та сепаратистів ?
Ми вважаємо, що нас відводять від питання про визнання Росії агресором, до визнання Росії державою, яка "підтримує" сепаратизм на сході, як певний рух добровольців, що борються за свої свободи. Цим самим, через кілька років відповідальними виявляться сепаратисти, а Росія виявиться державою, з якою ми будемо налагоджувати добросусідські відносини. - Станіслав Батрин
Ми готові до дискусій, але не готові до наступного.
Перша частина рішення присвячена посиланням суду на те, що суд не може встановлювати такий юридичний факт як факт збройної агресії в судовому порядку. При цьому, суд посилається на позицію Пленуму Верховного Суду України від 1995 року. І тут, напевно, суд елементарно забув, що Цивільний процесуальний кодекс України прийнятий 18 березня 2004 року, що - вимагає від суду формувати свою позицію винятково з врахуванням актуального правозастосування.
По - друге, цим самим суд поставив під сумнів як мінімум 5 судових рішень у інших справах в межах України, - в рамках яких окремі громадяни просили суд встановити порушення їх окремих прав (соціальну допомогу, відшкодування шкоди) саме в зв'язку з фактом збройної агресії Росії (ці рішення вже ухвалені іншими судами в межах України).
По - третє, в цій частині суд, на наш погляд, припустився грубого порушення закону, оскільки цей самий суд при відкритті провадження вже визнав, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тобто те, що суд, навпаки, вправі розглядати такі справи. Так не буває, що суд ухвалює дві протилежні правові позиції з одного питання.
Друга частина рішення містить посилання на те, що факт збройної агресії є загальновідомим. Але відповідно до закону, навпаки, якщо суд дійде висновку про те, що обставина є загальновідомою то він задовольняє заяву особи, яка звертається до суду. Але не відмовляє у її задоволенні (!!).
Проте найбільш хибним, на наш погляд, є твердження суду про те, що "наявність або відсутність факту збройної агресії РФ проти України жодним чином не породжує та і не може породити юридичні наслідки для заявника, зокрема спричинити виникнення, зміну або припинення його особистих чи майнових прав".
Іншими словами, акт агресії проти України, на думку суду, не впливає на права та охоронювані інтереси громадянина України.
Також, суд припустився "помилки", зазначивши, що МЗС заперечило проти задоволення заяви, оскільки протилежне зафіксовано в ході останнього засідання у справі. Аналогічно, суд не вважав на потрібне наголошувати що і ГПУ не заперечувало проти заяви.
Суд також відмовився мотивувати з яких підстав не приймає до уваги докази, хоча має по кожному доказу надати обгрунтування мотивів їх неприйняття до уваги.
У підсумку зайнята позиція: не будемо в судах визнавати факт агресії, бо це всеодно всім відомо і цього ніхто не заперечує. Добре, а Росія теж це не заперечує ? Чи, до прикладу, Білорусь (де ми підписали так звані "Мінські угоди") це теж не заперечує, чи можливо це не заперечує Опозиційний Блок чи інші прихильники добросусідських відносин, або ж ряд державних чиновників ? І чому в такому разі ми прийняли і виконуємо законодавство про боротьбу з тероризмом на сході, а також розслідуємо злочини терористів та сепаратистів ?
Ми вважаємо, що нас відводять від питання про визнання Росії агресором, до визнання Росії державою, яка "підтримує" сепаратизм на сході, як певний рух добровольців, що борються за свої свободи. Цим самим, через кілька років відповідальними виявляться сепаратисти, а Росія виявиться державою, з якою ми будемо налагоджувати добросусідські відносини. - Станіслав Батрин
" data-url="http://open-court.org/news//11371/">
Коментарі (0)
Увійдіть, щоб залишити коментар. Увійти