Приєднатися

Позов до судді може бути заявлено лише щодо дій останнього, які не є діями зі здійснення правосуддя

Позов до судді може бути заявлено лише щодо дій останнього, які не є діями зі здійснення правосуддя

14.01.2018
2135

Судами встановлено, що ФГ «Бурка В. В.» звернулося із позовом до Червоноградського міського суду Львівської області та Держави України в особі Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди, завданої діями судді Червоноградського міського суду Львівської області внаслідок постановлення незаконної ухвали від 01 лютого 2016 року про відмову у відкритті провадження у справі № 459/327/16-ц, яка скасована ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року із направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Позивач вважав, що суддя, постановляючи вказану ухвалу, завдав йому моральної шкоди.

Частиною шостою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Проте застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов'язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

При цьому на спірні правовідносини в частині позовних вимог до Червоноградського міського суду Львівської області не поширюється юрисдикція судів по розгляду заявлених позивачем вимог в порядку цивільного судочинства, оскільки судді як посадова особа, що здійснює правосуддя, а також суд як орган, що здійснює правосуддя не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя.

Такий висновок відповідає положенням статей 56, 126, 129 Конституції України, а також роз'ясненням, викладеним у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8  «Про незалежність судової влади» та у постановіПленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів».

Зазначене також відповідає вимогам статей 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до частин першої - третьої статті 125 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ФГ «Бурка В. В.» до Червоноградського міського суду Львівської області про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, з ухвалою якого погодився апеляційний суд, керувався положеннями пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України 2004 року в редакції,що діяла на час виникнення спірних правовідносин, та дійшов правильного висновку, що спір в частині вимог щодо Червоноградського міського суду Львівської області не носить цивільно-правовий характер, що виключає можливість вирішення його у порядку ЦПК України.

Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із правовою позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року № 6-3139цс17.


Верховний Суд

10.01.2018

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/71498435 



Судами встановлено, що ФГ «Бурка В. В.» звернулося із позовом до Червоноградського міського суду Львівської області та Держави України в особі Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди, завданої діями судді Червоноградського міського суду Львівської області внаслідок постановлення незаконної ухвали від 01 лютого 2016 року про відмову у відкритті провадження у справі № 459/327/16-ц, яка скасована ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року із направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Позивач вважав, що суддя, постановляючи вказану ухвалу, завдав йому моральної шкоди.

Частиною шостою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Проте застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов'язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

При цьому на спірні правовідносини в частині позовних вимог до Червоноградського міського суду Львівської області не поширюється юрисдикція судів по розгляду заявлених позивачем вимог в порядку цивільного судочинства, оскільки судді як посадова особа, що здійснює правосуддя, а також суд як орган, що здійснює правосуддя не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя.

Такий висновок відповідає положенням статей 56, 126, 129 Конституції України, а також роз'ясненням, викладеним у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8  «Про незалежність судової влади» та у постановіПленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів».

Зазначене також відповідає вимогам статей 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до частин першої - третьої статті 125 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ФГ «Бурка В. В.» до Червоноградського міського суду Львівської області про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, з ухвалою якого погодився апеляційний суд, керувався положеннями пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України 2004 року в редакції,що діяла на час виникнення спірних правовідносин, та дійшов правильного висновку, що спір в частині вимог щодо Червоноградського міського суду Львівської області не носить цивільно-правовий характер, що виключає можливість вирішення його у порядку ЦПК України.

Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із правовою позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року № 6-3139цс17.


Верховний Суд

10.01.2018

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/71498435 

" data-url="http://open-court.org/practice/572/16327/">
Коментарі (0)
Увійдіть, щоб залишити коментар. Увійти